Готовність до мобілізації в Україні стабільна, але ресурс виснажується — дослідження

Дослідження готовності українців або їхніх родичів приєднатися до Сил оборони в умовах тривалої війни показує: базове мобілізаційне ядро залишається стабільним, однак з’являються ознаки виснаження кадрового ресурсу.

За результатами опитування, частка тих, хто готовий служити, майже не змінюється залежно від тривалості війни: 18% при прогнозі на 3 роки та 16% — на 10 років. Це свідчить про наявність сталої групи громадян із принциповою позицією щодо захисту країни.

Водночас близько 40–42% респондентів заявляють про небажання служити. Із зростанням тривалості війни цей показник дещо збільшується, що може свідчити про втому суспільства та зниження мотивації.

Окремо фіксується зменшення частки тих, хто вже служить або має родичів у війську: з 7% при трирічному прогнозі до 5% у довгострокових сценаріях. Це може вказувати на очікування демобілізації, фізичне виснаження або ризики для здоров’я.

Значна частина опитаних — 35–37% — не змогли визначитися з відповіддю. Саме ця група може змінювати свою позицію залежно від ситуації на фронті та державної політики.

Серед чоловіків рівень готовності вищий (21%), ніж серед жінок (15%), однак жінки частіше вагаються. Найбільш стійкою є вікова група 45–54 років (23% готові служити), тоді як молодь 18–29 років демонструє найвищий рівень відмов — 49%.

Регіонально найвищу готовність зафіксовано на Півночі (26%), а найнижчу — у Києві (10%). Схід вирізняється більш визначеною позицією: тут поєднуються високий рівень готовності (24%) і значна частка відмов (48%).

Загалом результати свідчать, що фактор часу майже не впливає на базові установки суспільства. Водночас скорочення частки тих, хто вже залучений до служби, вказує на обмеженість ресурсу тривалої участі у війні.